На початку серпня 2023 року частина команди працівників ГО «Перекладачі Біблії України»: Сергій Березовський, Іван Слободян та Володимир Шурару здійснили робочу поїздку до Одеси, під час якої їм допомагав місцевий пастор Максим Джума. Її головною метою було дослідження мовної та демографічної ситуації серед ромів цього регіону. Оскільки основним завданням цієї організації є переклад Слова Божого на мови народів України та світу, то наша мета полягала в тому щоб зрозуміти, де і які роми живуть в Україні, скільки їх і якими діалектами вони розмовляють. Ця інформація була необхідна для того, щоб розуміти свою цільову аудиторію, розуміти для якої категорії ромів необхідно перекладати Святе Письмо і яка кількість друкованої літератури потрібна.
Під час триденної поїздки південними краями ми змогли виділити деякі особливості цього регіону. Якщо узяти в цілому, то на території Одещини живуть кілька ромських груп: кишеневці, котляри, кримські цигани та українські цигани.
Про перших варто сказати трохи докладніше. Хто такі кишеневці? Це молдовські роми. Самі себе вони називають лаєши. Мова кишеневців, що живуть у Молдові, практично не відрізняється від кишеневців України. Велика їх кількість живе безпосередньо у Одесі, а також багато у західних регіонах області: Болграді, Ізмаїлі, Білгород-Дністровському. Ця територія є частиною регіону Бессарабія і до початку Другої світової війни входила до складу Румунії. Історично так склалося, що ці землі завжди були багатонаціональними і різнобарвними. Століття та навіть тисячоліття тому тут жили кіммерійці, скіфи, греки, сармати, готи, гуни, татари, ногайці, козаки, вірмени, євреї, молдавани, румуни, ну і звісно, роми. Адже ці землі, які називали «диким полем», були шляхом народів зі сходу на захід, були місцем, куди йшли люди у пошуках землі, у пошуках заробітку, кращої долі та місця, щоб оселитися.
До кінця XVIII століття, до того, як ці землі були завойовані Російською імперією, на цій території було дуже багато тюркських та козацьких поселень. На місці Одеси тоді знаходилось портове місто Хаджибей. Через Хаджибей, а пізніше через Одесу відбувалась відправка українського зерна у Європу, з початку 1800 до 1835 років місто мало статус «porto franco» – «вільний порт», тобто це була зона безмитної торгівлі, тому з усього світу сюди прагнули приїхати люди, щоб збагатитися.
З кінця ХІХ до початку ХХ століть в степах Одещини часу жили німецькі колоністи, більшість яких була віруючими, цих людей називали штундами. Саме тут зародився український рух, що згодом поширився на усю територію Російської імперії та за її межі.
Строкатість місцевого населення та певний дух свободи породив колоритний та неповторний одеський говір та ментальність. Чи вплинуло на ментальність ромів, на їх побут, мову чи звичаї проживання в Одесі та області? Як це не дивно, але не дуже. Роми, де б вони не жили, завжди залишаються самі собою. Тому молдавський ром, приїхавши до Одеси, не побачить великої різниці між собою та ромом Одещини, власне, як і український серв десь із Полтавщини не побачить різниці з сервами півдня. Варто також врахувати, що роми мають багато родичів по усій Україні та за її межами. Крім того, через постійні міграції цигани не завжди встигають асимілюватися та набути якихось регіональних рис місця, де вони живуть. Роми, що мешкають в Одесі та області, живуть здебільшого компактно в окремих районах або селищах. Так, наприклад, дуже багато ромів-котляр живе у районі, який називають Палермо. Кажуть, що у радянські часи та на початку 90-х в цьому районі жили виключно цигани та баптисти. Можливо тому, що і та, і інша категорія населення у ті часи вважалась маргінальною, тому їм дозволяли селитися у найбідніших та найвіддаленіших районах міста або ж селища. Наразі ситуація у цих районах дещо змінилася, в кінці 90-х на початку 2000-х років велика частина баптистів емігрувала до США, з початком повномасштабної війни виїхала велика частина ромів, тому багато будівель стоять порожніми.
Є на околицях Одеси і інші райони такі як Усатове, частин яких немає навіть на картах, тобто є вулиці без назв, будинки без номерів, ну відповідно і без документів. Там серед хащів з очерету та бур’янів стоять хижі із ракушняку, в яких живуть ромські сім’ї. Заселятися тут вони почали десь з 40-х років минулого століття після закінчення Другої світової війни. Історія деяких з них виглядає інколи неймовірно. Наприклад, є там кілька ромських родин, які називають себе шанхайцями. Вони кажуть, що їхні діди жили у Шанхаї, а потім, коли у Китаї прийшли до влади комуністи їх виселили у Середню Азію, а звідти вони переїхали у Одесу. При розмові з ними виявилось, що це звичайні молдавські цигани, які напевно приїхали десь із Далекого Сходу. Можливо, вони кочували там або були евакуйовані у воєнні роки, а потім повернулися до Одеси. Можливо, вони бачили там людей азійської зовнішності і тому вирішили, що то китайці. Але вони зберігають за собою назву шанхайці і вельми цим пишаються.
Є на Одещині ще один цікаве містечко, яке називається Беризовка. Назва цього міста походить не від слово “береза” а від вислову “бери, зови”. Тут у царські часи була велика біржа праці, куди приходили наймати людей на роботу, тому від того, що людей брали і звали на роботу, місце отримало вельми специфічну назву. В цьому містечку, свого часу жило багато євреїв і багато ромів. До початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну тут жило більша ста ромських сімей, але на сьогоднішній момент більша частина з них виїхала.
Якщо в цілому розглянути ситуацію із ромами на Одещині, то переважаюча частина ромів є кишенівцями і котлярами. Більша частина з них проживають в Одесі та південно-західних регіонах області: Білгород-Дністровський, Ізмаїл, Болград, Рені. Якщо взяти північно-східні регіони, ближчі до Вінницької та Миколаївської областей, то там переважать влахи, багато з яких називають себе сервами. Власне це дуже розповсюджена ситуація, коли роми, що говорять волоським діалектом називають себе сервами.
Наразі немає офіційних даних стосовно кількості ромів, що проживають на Одещині. Згідно з даними ромських організацій до початку повномасштабного вторгнення тут проживало близько 20 тисяч циган. Але на думку служителів, що несуть служіння серед них, ця цифра завищена і реальна кількість ромів складала десь в межах 14-ти тисяч. Зараз їх залишилось близько 8-ми тисяч.
Говорячи про соціальний та економічний статус одеських циган, варто сказати, що існує досить великий контраст між ними, тобто є дуже багаті роми і є дуже бідні. В одному й тому ж районі можуть стояти бідні халупи, а на сусідній вулиці височіти гарні та вишукані маєтки з триметровими парканами та сигналізацією. І там, і там живуть цигани, але одним пощастило більше, іншим менше. Хоча це типова ситуація для усієї України, подібну картину можна побачити і в Закарпатті, і на Харківщині. Більша частина жителів трущоб – котляри. Вони є найбіднішою і найпроблемнішою категорією населення. Окрім загальноприйнятих проблем: безробіття, бідності та відсутності освіти, вони ще мають проблему з відсутністю документів. Тобто, ані паспортів, ані свідоцтв про народження, ані будь-яких інших паперів. Тому цей тягар довелось узяти на себе місцевому пастору Максиму Джуму, який вже майже 25 років несе служіння серед одеських циган. Завдяки його праці та служінню, тисячі ромів отримали документи, зареєстрували шлюб, змогли легалізувати своє житло.
Початок повномасштабної війни прискорив цей процес. Більше того, він спонукав багатьох ромів узаконити свої стосунки з дружиною та усиновити власних дітей. Звісно, це було зроблено для того, щоб мати можливість виїхати за кордон. Та все ж таки вони наважились зробити те, чого не могли зробити роками.
Ситуація, в якій знаходяться більшість одеських котляр вимагає певного осмислення та аналізу: чому ця суб-етнічна група найбільш бідною та вразливою групою серед ромів Одещини? Причини подібної ситуації не зовсім зрозумілі, тут можна зробити кілька різних припущень і можливо деякі з них мають історичне походження.
Котляри, це румунські цигани, які там відомі під назвою “калдераш”. Інколи їх ще називали “лудильники”, тобто ті, хто займався ремонтом мідних казанів або ж котлів, власне від цього походить назва “котляри”. Як відомо, південно-західна частина Одещини, яка є частиною регіону під назвою Бессарабія, колись належала до Румунії, тому велика частина румунських ромів опинилась тут. Можливо, зміна економічних та соціальних умов у ті часи відкинула цих людей на маргінес суспільства, хоча, можливо, і за часів румунського правління вони там знаходились. У цілому, процент ромського населення в Румунії досить високий, наразі там проживає 1,9 млн. циган, що складає 10% відсотків усього населення цієї країни. До середини дев’ятнадцятого століття велика частина циган, що проживала там була кріпаками і не могла змінити свого становища. Після відміни кріпосного права велика частина з них не змогла реалізувати себе в нових умовах через відсутність землі та певних громадянських прав. В ХІХ столітті був масовий потік мігрантів та заробітчан на південь України, де була велика кількість німецьких поселень. Там безземельні селяни наймались на роботу до заможніх німців. Крім того, всіх приваблювала Одеса, яка у другій половині була третім за розміром містом Російської імперії після Москви та Петербургу.
Можливо румунські котляри з тих же причин прямували в ці землі, щоб хоч якось там себе реалізувати. Тому імовірно теперішній економічний та соціальний стан котляр є наслідком неможливості реалізувати той промисел, яким вони займались протягом багатьох років, а також неможливість адекватної інтеграції у радянські часи після Другої світової війни, а також у роки розпаду Союзу та років незалежності України. В цілому, ситуація, в якій опинились одеські котляри, багато в чому схожа з тією, в якій знаходились роми Закарпаття. Ми неодноразово говорили про українських ромів: сервів та волохів. Вони як відомо довгий час жили серед українців і займали певну нішу в житті селян та козаків. Радикальні зміни в їх життя внесла індрустріалізація, яка витіснила традиційні ромські промисли, а також політика радянської влади щодо ромів, яка змусила їх змінити традиційний спосіб життя та займатися речами, які були не притаманні їх звичному побуту.
В усі найскладніші часи історії роми знаходили способи, щоб вижити в тих умовах, в яких вони опинилися. Зараз вони займаються тим же. В умовах війни, економічної кризи та неможливості прогодувати свою родину вони знаходять способи, щоб врятувати свої сім’ї та знайти засоби для існування. Наразі таким засобом став виїзд за кордон в якості біженців. Ми не знаємо, як довго вони зможуть користуватися цією можливістю, адже країни, які приймають біженців вимагають від них активної інтеграції в тамтешнє суспільство, тобто вони мають вчити мову тих країн, а їх діти мають відвідувати школу. Чи зможуть вони пройти цей іспит, чи зможуть почати робити те, чого ніколи не робили, живучи в Україні? Думаю, час покаже.
Але вважаю, що цілком ймовірно частина з тих, що виїхала, повернеться до рідних домівок. Якими будуть вони та яким буде їх життя після повернення ми не знаємо, можливо, все повернеться на свої звичні кола, а можливо, й ні. Можливо, життя за кордоном змусить, хоча б деяких переосмислити свій нинішній побут, ставлення до реальності та примусить їх до якихось змін. Можливо, вони переглянуть своє ставлення до освіти і зрозуміють її необхідність. Можливо, життя на комфортному Заході спонукає їх змінити свій побут та покращити санітарні й житлові умови своїх будинків. Можливо, вони знайдуть більш ефективні способи заробітку або отримають навички професій, які дадуть їм змогу знайти роботу. Як відомо, роми до цих часів досить упереджено ставилися до найманої праці, але події останніх років змушують багатьох з них змінити своє ставлення до цього.
Повертаючись до розповіді про Одесу та її область варто сказати кілька слів про ромське служіння та стан ромських християнських громад. На Одещині наразі існує кілька ромських церков, але вони переживають кілька спільних проблем: масовий виїзд людей за кордон та катастрофічну нестачу служителів. Зараз люди дуже відкриті для Божого слова та Євангелія, але наразі там дуже великий дефіцит проповідників та благовісників. Особливо у великій ціні служителі-роми, адже цигани прагнуть почути слово, в першу чергу від своїх, від тих хто є близьким для них по крові. Наявність спільних знайомих та родичів відкриває рому-благовіснику двері до будь-якої ромської оселі та робить їх серця відкритими для прийняття Божої істини. Тому в перспективі сподіваємося на те, що в найближчі роки виросте молоде покоління циган-служителів, які активно будуть служити своїм братам-циганам та збудовуватимуть нові церкви та виховають нове покоління християн. Ромський народ – це ті жнива, що вже достигли і Господар жнив прагне відправити туди своїх женців.
Автор: Сергій Березовський
🧷Слово «Гадарія» у перекладі означає «той, хто пасе овець». Саме розведення овець та кіз було головним та традиційним заняттям народу Гадарія на півночі Індії. Підгрупа Нікхад Гадарія живе в індійському штаті Уттар-Прадеш.
🧷На жаль, християн в індійському штаті Уттар-Прадеш дуже мало: один та тисячу.
🧷Нам не відомі послідовники Христа саме серед Нікхада Гадарія. Моліться, щоб звістка про Спасителя дійшла і до них. Просіть Господа послати працівників до Нікхад Гадарії для задоволення їхніх духовних і фізичних потреб. Моліться за сімʼї та громади Нікхад, щоб вони відкрили серця та прийняли дар вічного життя, отриманий завдяки довірі Христу та Його завершеній роботі.
🧷«І Йому було дане панування й слава та царство, і всі народи, племена та язики будуть служити Йому. Панування Його панування вічне, яке не спиниться, а царство Його не буде зруйноване.» Даниїл 7:14
🙏🏻Моліться, щоб багато хто з сучасної групи Нікхад Гадарії зрозуміли і відгукнулися на той факт, що Ісус Христос дає вічне Царство. Моліться, щоб вони поклонялися своєму вічному Царю царів!
Біблія – єдина Книга, проти якої повставали велика кількість супротивників упродовж тисячоліть. Незліченна кількість книг, написаних проти Біблії, розбилися об Неї, як розбивається молот об ковадло, а Вона – жива. Багато книг, що ганьблять Біблію, згодом були викинуті на звалище історії, вони – мертві, віджили свій вік, розбившись об скелю Писання.
Біблія – це «Слово Боже живе і живе вічно» (1Пет. 1:23).
Це “Книга Господня” (Іс. 34:16).
Як не дивно, але саме у найтяжчі моменти життя Бог навчає нас найефективніших з усіх можливих молитов. Спираючись на Святе Письмо та власний духовний досвід, Ґреґ Пруетт показує, як цілеспрямовано використовувати щедрі обіцянки Христа щодо молитви, приносячи найбільшу користь для Царства Божого. Ми раді, що тепер маємо цю книгу українською мовою. Книгу можна використовувати для особистого читання та для домашньої групи.
Пишіть нам на електронну пошту pioneerbibleukraine@gmail.com і ми відправимо вам.
Книги розповсюджуємо безкоштовно (з вас лише оплата за доставку😉)
Заселення ромів на території, що входять до сучасної України тривало кілька століть і відбувалося трьома основними хвилями. Перша хвиля, це прихід із території Румунії циган-сервів, а трохи згодом циган-влахів в період з п’ятнадцятого по сімнадцяте століття. Групи циган, які першими прийшли на та терени України та сусідніх земель, науковці називають «старожитними циганами», які мають досить виразні «пан-українські риси». За мовною ознакою ці дві групи циган відносять до старовласької мовної групи, оскільки вони зберегли багато елементів румунської мови, які були згодом втрачені іншими ромськими групами.
Друга хвиля переселення ромів на наші терени відбулася наприкінці XVIII – на початку XIX століть. Причиною цих міграцій стало приєднання до складу Російської імперії Криму та Бессарабії. Роми, які заселили ці регіони були предками сучасних кримських ромів та кишеневців.
Третя міграційна хвиля сталася в середині XIX століття і була зумовлена певними соціальними змінами на територіях деяких Румунських князівств та Угорщини. Це був час переселення циган-калдерарів, ловарів та ін.
Перша історична згадка про циган, що знаходилися на території держави, в склад якої входила Україна, знаходиться в грамоті, виданою в 1501 році Великим Князем Олександром Казимировичем «війту циганському». Стосовно появи сервів та влахів на території сучасної України то перший документ, який зафіксував їх проживання на наших теренах, датується 1625 роком. Це був декрет місцевої влади міста Львова, який забороняв приймати у своїх будинках неосідлих сервів та влахів. Це свідчить про те, що ці ромські групи були вже відомими за своїми назвами і були розповсюдженими на тих землях. Пізніше ці дві групи почали переселятися на східні території України, серви селилися на території Донщини та Слобожанщини, а влахи займали Поділля, Центральну частину та Наддніпрянщину. Пізніше влахи теж почали переселятися на схід та південь і жили поруч із сервами. Згідно купчого договору, складеному в місті Зміїв на Харківщині в 1699 році, цигани, що мешкали в тому регіоні мали українські імена та прізвища, займалися коновальством, і ареал їх діяльності та проживання простягався від Польщі до Московії.
Крім коновальства роми ще займались ковальством, адже ці дві професії були тісно пов’язані між собою, оскільки однією з функцій коваля було підковування коней. Крім того роми займались виготовленням та ремонтом різноманітного сільськогосподарського приладдя: орал, лемішів, борін та ін. Ще одним важливим ремеслом був ремонт зброї: шабель, списів та рушниць. Тому послуги ромських майстрів мали широкий попит серед українських козаків.
Ще одним з ремесел, яким роми заробляли собі на життя, було виготовлення різних виробів зі шкіри. Перше, це лимарство, створення різної кінської упряжі: вуздечок, стремен, ременів. Друге, це швацтво, виготовлення взуття, та різних побутових товарів зі шкіри: пасків, гаманців, капців, тощо. Завдяки тому, ремесла циган були досить затребуваними серед українського населення, цигани досить добре змогли інтегруватися в українське суспільство того часу. І тому в певний період історії багато ромських господарств вже мали ознаки осілості. Варто також зазначити, що велика кількість ромів служила у козацькому війську і серед козацьких прізвищ нерідко зустрічались такі як Циган або Циганок.
Подальша міграція ромів була зумовлена, в першу чергу, міграцією самих українців. Після приєднання частини українських земель до Московського царства, її влада певний час давала преференції українським козакам і давала їм можливості заселяти території на північний схід від України, Брянську, Курську та Орловську губернію. Разом із ними мігрували цигани-серви. Після зруйнування Запорізької січі в кінці XVIII століття велика частина козаків заселила землі Донщини та Кубані, разом із ними туди переселялися роми-влахи.
Ці міграційні процеси говорять про тісний культурний та історичний зв’язок між циганами та українцями, про досить сильну інтегрованість життя та побуту ромів в суспільно-економічний простір українського народу. Довгий час спільного проживання ромів поруч з українцями сформували новий формат самоідентифікації «українські рома», тобто багато українських ромів ідентифікують себе вже не тільки згідно приналежності до певного циганського субетносу «серви», «влахи», «кишинівці», тощо, а прив’язують себе до країни в якій вони живуть.
