У вересні 2023 року представники місії Перекладачі Біблії України відвідали Республіку Молдова. Наша мета полягала в тому, щоб познайомитись з цією країною, дізнатися чим вона живе, якою є релігійна, етнічна, соціальна та культурна ситуація. Крім цього, наша місія мала і дипломатичний характер, перебуваючи там ми намагалися навести мости знайомств з релігійними, етнічними та культурними громадами Молдови для подальшої співпраці в розповсюдженні Євангелія та перекладу Біблії на мови народів світу. Однією з цілей також було, встановити потребу у біблійному перекладі для ромів цієї країни.
Молдова, як і Україна має досить високий рівень свободи для віруючих різних конфесій. Євангельські церкви республіки досить активні в місіонерській діяльності і межі їх місій сягають Сибіру, Центральної Азії та Африки. Що ж стосується служіння серед ромів, то тут ситуація трохи складніша, кількість ромських громад тут відносно невелика і якоїсь скоординованої, цілеспрямованої роботи направленої на благовістя цьому народу ми поки що не побачили, хоча є досить багато посвячених братів та сестер, які активно служать ромам.
Ідея перекладу Біблії на діалект молдовських ромів була сприйнята багатьма представниками християнських спільнот з певною обережністю. Дехто не зовсім розумів, для чого циганам перекладати Біблію, якщо вони чудово розуміють румунську або російську і, на їх думку, цього цілком достатньо, інші ж вважали, що переклад Божого слова занадто відповідальна справа, щоб нею займалися пересічні люди. Тому з огляду на всі ці стереотипи і побоювання, нам довелося прикласти чимало зусиль, щоб переконати служителів та авторитетних братів в необхідності розпочати цю працю в їхній місцевості.
Молдова – досить цікава країна, що знаходиться на перетині кількох глобальних культурних, етнічних та політичних просторів. Для нас, для українців, звиклих до війни, сирен, патрулів, блок-постів та інших атрибутів воєнного життя, перебування у Молдові стало зануренням в зовсім інший світ. Було незвичним ходити по мирним вулицям, де люди гуляють без усякого остраху та тривоги, де панують спокій та безтурботність. В цілому молдавани справляють враження людей спокійних, поміркованих, аполітичних та позбавлених надмірної експресії.
Протягом кількох днів ми побували в кільком локаціях і ознайомились з життям церков, ромських громад та ромів. Життя євангельських церков тут досить активне і різноманітне. С початком повномасштабної війни в Україні, вони разом з усім громадянським суспільством активно були залучені для допомоги українських біженців. Небагата країна з реальним населенням трохи більше двох мільйонів, змогла прихистити та нагодувати понад мільйон українців. Тисячі волонтерів з різних церков та конфесій днювали та ночували на перепускних пунктах, дорогах, вулицях та вокзалах, щоб допомогти людям, постраждалим від війни.
Кількість ромів в Молдові досить велика, це вже певна історична данність. Велика кількість ромів, проживаючих в цій республіці, навіть вплинула на загальне сприйняття Молдови її найближчими сусідами, в деяких пострадянских країнах досі ставлять знак рівності між поняттями «молдавани» та «цигани».
Для мене, людини, що захоплюється історією, завжди було цікаво дізнатися про минуле того чи іншого краю, адже саме знання історії допомагає нам зрозуміти сьогодення, огляд історії Молдови, а також історія ромів, що мешкають там, допомагають нам зрозуміти поточну ситуацію та знайти відповіді на актуальні питання сьогодення.
В давні часи тут жили племена гето-даків, які в першому столітті нашої ери були підкорені римлянами, тому частина сучасної Молдови належала до римської провінції Дакія. Коли в третьому столітті римляни залишили територію Дакії, то велика частина населення, яке вже було великою мірою романізоване, тобто говорило народною латиною, залишилася. В період пізньої античної доби через ці землі проходило багато племен та народів: гуни, гепіди, готи, але в період середньовіччя ці землі почали заселяти слов’яни, які змішувалися з місцевим населенням або ж навпаки асимілювали його, в часи Галицьких та Київських князів на землях Молдови вздовж Дністра заселялись вихідці із Русі, яких називали «вигонці», через те, що вони втікали від боярського гніту. В ХІІІ і ХIV століттях сюди простягалися кордони Золотої Орди, але в 1359 році виникає незалежне Молдовське князівство, яке згодом розширяє свої кордони від Карпат до Дністра, а потім до притока Дунаю річки Сірет. Згодом Молдовське князівство та його частини опиняються у складі різних держав та імперій: Речі Посполитої, Галицько-Волинської держави, Угорщини, Оттоманської імперії, Румунії та Росії. Тому історично склалося, що на цих землях століттями жили представники різних етносів: молдавани, румуни, українці, гагаузи, болгари, роми та інші. Тому Молдова сама по собі є строкатою та різноманітною. Окрім румунської тут можна почути російську, ромську, гагаузьку або ж українську мови.
Оскільки Молдова довгий час була частиною різних держав, то всі політичні, військові або міграційні процеси в тій чи іншій мірі стосувалися і цієї землі. Ну і звісно історія ромів, що проживали на цих територіях в різні часи, також в тій чи іншій мірі стосувалась історії Молдови.
Відомо, що до чотирнадцятого століття роми, як етнос проживали саме на території Візантії, де із окремих кочових племен вони сформувались у цілісний етнос. З початком занепаду цієї, колись могутньої імперії, і поглинанням її частин полчищами османі, цигани почали свій рух у Європу, і перші території куди вони прийшли були північні Балкани, де на той час існували Болгарія та Сербія, а також Дунайські князівства Волощина та Молдова. Велика частина ромів залишилася тут, інші вирушили далі у Центральну, Західну та Східну Європу.
Доля ромів на цих територіях була різною. Ромам, які потрапили на терени Угорських земель пощастило трохи більше ніж іншим, ставлення до них було відносно толерантним, через музичну обдарованість багато з ромів потрапляли на службу до аристократичних родин і отримували певні привілеї, багато з ромів ставали ковалями або ж шевцями при дворах угорських можновладців і теж мали певні права та свободи. Хоча після приєднання Угорщини до імперії Габсбургів, ставлення до ромів змінилося і почався початок жорстоких репресій утисків та примусової асиміляції. Роми, що прийшли до країн Західної Європи, також згодом потрапили в лещата жорстоких антициганських законів.
Що ж стосується ромів, які прийшли в землі Волощини та Молдови, то тут їх доля склалася інакше. Оскільки цигани були цінним трудовим ресурсом, через ремесла якими вони займалися, то церковні ієрархи та бояри намагалися втримати їх біля себе. Одна із ранніх згадок про ромів на території сучасної Молдови з’являється у дарчій грамоті від 2 серпня 1441 року, в якій господар Алєксандру чєл Бун передавав якомусь пану Тоєдеру Пітику «за вірну службу» три села, в одному з яких жили князі «Ліє і Циганешть»[1].
Тобто вже перші писемні документи з історії Молдови представляють ромів, як рабів, як майно, яке можна купувати, продавати або дарувати комусь. Особливо становище ромів погіршилося тоді, коли через діяльність Османів Молдовські та Волоські області втратили торгівельні шляхи, що проходили через їх території. Це призвело до падіння прибутків місцевих феодалів і спонукало останніх до закріпачення місцевих селян та ромів, перетворивши їх фактично на рабів, адже закони тих часів дозволяли продавати та дарувати ромів та їхні родини. Ось, що пише про це історик Ангус Фрезер: «Вже в ранніх згадках цигани понижувалися до певної форми підневільної залежності від князя-правителя чи монастиря. На найпершу згадку про циганів ми натрапляємо в румунських архівах – у документі, складеному у 1385 році воєводою (князем) Даном І, володарем усієї Волощини, на користь монастиря Діви Марії в Тисмані; у цьому документі воєвода підтверджує дарування 40 циганських (atsingani) сімей, що сталося у часи правління (1364-1377) його дядька, воєводи Владислава, монастиреві св. Антонія у Водиці, підпорядкованому Тисманському монастирю. Монастир Козія 1388 року отримав від наступного волоського князя Мірчі Старого в дарунок 300 циганських сімей. У Молдові документ 1428 року засвідчує подарунок (31 намет tsingani і 13 наметів татар) від Александра Доброго монастиреві на Бистриці. Значна кількість пізніших румунських документів слов’янською мовою підтверджує поширене в XIV і XV ст. у цих дунайських князівствах закріпачення циганів невдовзі після їхнього приходу»[2]. В подібному становищі волоські та молдавські роми прожили аж до 1856 року. Тобто традиція рабства панувала у цих краях майже пів-тисячоліття. Звісно подібний розклад речей не міг не вплинути на загальне ставлення до ромів та стереотипи ставлення до них у суспільстві. Відповідно, що і ромській свідомості перебування багатолітнє перебування у безправному та пригнобленому становищі залишило свій відбиток.
Варто сказати, що не всі роми, які жили на цих теренах були кріпаками. Були ще так звані держані роми, що не належали боярам або церковним ієрархам, вони мали право на певні міграції і влітку вони могли розкидати свої шатра і кочувати по різних місцях, а взимку вони шукали прихисток, винаймаючи житло або ж будуючи землянки та криївки.
На початку дев’ятнадцятого століття під час російсько-турецьких війн частина Молдови та Бесарабія опинилась під владою Російської імперії, інша частина Молдови, що не були приєднані Росією в 1858 році приєдналась до Волощини, що стало початком створення держави Румунія.
Повне звільнення ромів від рабства та надання їм громадянських прав відбулося вже після 1864 року після початку інтеграції Молдови та Волощини у Румунську державу, та прийняття конституції, яка б дозволяла позбутися пережитків середньовічного варварства та нелюдського ставлення до населення.
Звільнення від кріпацтва спричинило нову хвилю міграцій серед ромів. Частина ромів, що жили в Румунії та Молдові попрямувала на північ у Росію та Скандинавію, інша ж частина рушила у Західну Європу. Переважна частина цих ромів були котляри (калдераш), і сліди їх розселення доходили аж до Британії та Північної Америки.
Після закінчення Першої Світової війни, коли Бессарабія, разом із Молдовою та Буковиною відійшли до Великої Румунії, держава зробила кілька кроків для того, щоб надати ромам рівні громадянські права та покращити їхнє становище у суспільстві. Ця політика румунською називалась ” redeșteptarea tiganilor», тобто «відродження циган». В 1933 році був проведений Конгрес ромів Румунії, була заснована Асоціація «Союз ромів Румунії», почали виходити газети та література ромською мовою, почали з’являтися циганські музичні школи та навіть циганські дитячі садки. Але попри всі ці зусилля упереджене ставлення до ромів у суспільстві докорінно не змінилося, що дало про себе знати в часи Другої Світової війни та Голокосту.
Після того, як німецькі війська захопили Молдову та Бессарабію, туди, за наказом маршала Іона Антонеску почали звозити ромів усієї території Румунії. Там для них створювали табори та гетто. Загалом, в період з 1942 по 1943 роки туди було депортовано більше 24 тисяч циган, з яких вижили близько 14 тисяч. Згідно інших даних, депортованих ромів було набагато більше і загинуло не менше 25 тисяч людей. В більшості випадків люди помирали від голоду.
Коли Друга Світова війна закінчилась і Бессарабія та Молдова були остаточно приєднані до Радянського Союзу, роми потрапили під загальну політику врегулювання ромського питання. В 1956 році був прийнятий наказ «Про прилучення до праці циган, які займаються бродяжництвом». Цим документом ромам заборонялось кочувати і примушували їх до осілого способу життя та офіційного працевлаштування, діти мали ходити до школи. Порушення цього закону загрожувало їм тюремним ув’язненням строком до 5-ти років.
Важко сказати, наскільки ці закони посприяли загальній соціалізації та культурному розвитку ромів, адже дивлячись на покоління ромів, що жили в радянські часи і на сучасне покоління ромів, ми бачимо, що більшість з них неписьменні і їх ставлення до освіти не надто прихильне. Звісно, тут варто сказати, що в радянські часи роми зайняли досить непогану нішу у тодішньому мистецтві, при чому роль молдавських ромів в цьому питанні була ключовою.
В 1975 році молдовський режисер Еміль Лотяну зняв фільм «Табір іде у небо», молдовський актор Міхай Валентир зіграв роль Будулая у культових фільмах «Циган» та «Повернення Будулая». Але попри ці кіношедеври, попри наявність циганських ансамблів та театрів, загальне ставлення до ромів не змінилось, суспільство так і не змогло подолати стереотипи щодо них і ромська спільнота, в свою чергу, не змогла знайти своєї ніші у загальному соціумі. Думаю, що закони, що забороняли кочування та примушували ромів до загальної асиміляції, лише погіршили їх загальне становище, адже дії радянської влади змусили ромів забути свої традиційні ремесла та способи ведення господарства, і при цьому не надали їм альтернативи, можливості розвитку, які б дозволили їм реалізувати себе та розвивати власну самобутність. Намагання зрівняти циган з усім іншим суспільством тільки поглибили процес маргіналізації та відокремлення від загального соціального та культурного життя.
Наразі в Молдові за офіційними даними проживає трохи більше 9-ти тисяч ромів, що складає близько 0,3% населення країни. Але вважається, що в реалії їх більше 100 тисяч. Причин подібної різниці в підрахунках багато: хтось не має документів, хтось постійного місця проживання, а хтось боїться декларувати свою етнічну приналежність через страх бути дискримінованим.
Як і в Україні ромська спільнота Молдови не є монолітною та одномовною. Оскільки історично становище ромів цієї країни та їх заняття не були однорідними, то це сформувало певні ромські субгрупи та субетноси.
Чьоканари ( від циганського слова «чьокан» – молоток) – це кочові роми-ковалі, вони селилися біля річок та лісів, займалися виготовленням та ремонтом домашнього та господарського приладдя: сокир, ножів, серпів, кіс та іншого. За часи радянської влади змушені були перейти на осілий спосіб життя. Наразі мешкають на півночі країни в Сороках, Атаках та прилеглих містах.
Леутари (від ромського музичного інструмента «леута») – це роми-музиканти. Вони завжди були привілейованою групою і часто мешкали при дворах знаті та аристократів, хоча й постійно виступали і на народних гулянках або весіллях.
Лінгурари (від румунського слова « linguriţă» – ложка) – це роми-ремісники, що мешкали при монастирях та займалися деревообробкою, виготовляючи усілякі господарські товари.
Куртені (від румунського слова «curteni» – придворні) – це роми, які жили у боярських дворах, тобто були хатніми слугами. Чоловіки були зазвичай шевцями або ж візниками, жінки ж готували, прали, прибирали тощо.
Чьори – (від циганського слова «чьор» – крадій) – цигани, що займалися конокрадством. Вважалося, що це особливе ремесло, яке не кожні людині під силу. Їх нащадки живуть у Бєльцях та Кишиневі.
Чурари – (від румунського слова «ciurari» – решето) – роми, що виготовляли сита.
Урасарі – (від румунського слова «urs» – ведмідь) – роми, що дресирували ведмедів та розважали ними публіку. В двадцятому столітті румунська жандармерія заборонила подібні виступи, а ведмедів конфіскувала. Тому більшість з урсар змушена була переключитися на інші роди занять, таких як землеробство або виготовлення спеціальних розчісок для вичісування вошей. Наразі урсари компактно проживають в селах Буда, Вулканешти, Урсарь та Суручень.
Катунарі (від циганського слова «катуна» – шатро) – роми, що вели виключно кочовий спосіб життя і ототожнювали себе з шатрами. Кочували гуртами по кілька сімей, якоїсь особливого ремесла або ж спеціалізації не мали. Їх нащадки живуть в Хинчештах.
Бриздяни (від румунського слова «brazdă» – борозна) – роми, які в минулому столітті отримали землю та займалися її обробітком та сільським господарством. Проживають у селищі Канія Кантемирівського району.
Лаєши – найбільша ромська група у Молдові, походження назви якої досі не зрозуміле. Є думка, що цю назву їм дали інші роми, які не дуже приязно ставилися до них і в перекладі вона може означати або «собачий гавкіт» або ж «голосний натовп». Тобто вони охрестили їх таким чином через галасливість або ж схильність до лементу та сварок. Самі ж лаєши вважають, що їх самоназва означає «бродяги, кочівники», тобто люди, що ведуть вільне життя згідно з ромськими звичаями та законами.
Більшість з цих груп, за виключенням урсар, говорять одним діалектом, тому в перспективі місія планує переклад на два діалекти: лаєшський (кишинівський) та урсарський. Варто сказати, що молдовські роми мають досить велику діаспору, що проживає на величезних теренах від Уралу до Європи. Наразі немає точних даних стосовно кількості ромсько-молдавських груп, але можна припустити, що їх чисельність може сягати кількох десятків тисяч. Якщо в одній тільки Одеській області проживає приблизно 3-4 тисячі циган-кишинівців, то на інших територіях їх кількість може бути набагато більшою.
Отже перед нашою місією відкриті широкі двері для благовістя недосягнутих народів України та світу, молдовські роми, це одна з тих нив, яка вже достигла і готова для жнив, тому маємо прикласти максимум зусиль, щоб досягти цих людей Євангелієм Ісуса Христа та донести їм Боже Слово мовою їх серця.
Автор Сергій Березовський,
богословський редактор ГО Перекладачі Біблії України
[1] https://newsmaker.md/rus/novosti/vremya-romov-kak-moldova-stala-obschim-domom-dlya-raznykh-narodov-chast-sedmaya/
[2] Фрейзер А. Цигани. 69 с Видавничий дім «Всесвіт». Київ, 2003.